Олександр Іванович Білаш
Я – син. Я – мамине крило,
Гільце, що в світ широкий проросло.
Я хлопець звідти, де співають села,
Де танцями розгойдані мости.
Я з тих країв, де люди люблять сонце
І сміх такий, що шкіру пробива,
Де жайвір в полі служить охоронцем,
Лелека у дворі гніздо звива.
Саме так писав О. Білаш про рідну серцю Полтавщину – материнський край, де стоїть сповита чебрецем гора Пивиха, де серед квітучих садів розкинулось мальовниче село Градизьк.
Саме тут 6 березня 1931 року він голосно заявив про свій прихід на світ Божий. Влітку 1947-го Олександр Білаш вирушає в самостійне життя. Cтає учнем Київської вечірньої школи для дорослих. Набагато випередивши інших учнів, вступає на II курс Житомирського музичного училища ім. В. Косенка, а в 1951 р. успішно складає іспити до Київської державної консерваторії ім. Чайковського і стає студентом композиторського факультету.
Натхненна, поетична натура, він поєднав у собі тонкого поета-лірика й талановитого композитора. Пісні О.Білаша полонили всіх. Щедрою була і поетична нива О.І.Білаша.
Вабила Олександра Івановича педагогічна нива, після консерваторії три роки працював у Київському педагогічному інституті ім.О.М.Горького – викладав там гармонію й теорію музики.
Натхнена праця увінчалась успіхом, і в 1962р. О.Білаша приймають до Спілки композиторів. В 1966р. Олександр Іванович стає лауреатом Республіканської премії ім. М. Островського.
1968 року Олександр Білаш стає лауреатом Всесоюзної премії Ленінського комсомолу. Тоді ж його обирають заступником голови Правління Спілки композиторів України, а згодом він стає членом правління Спілки композиторів СРСР. І майже водночас присвоюють звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР.
Багатогранною була громадська діяльність О.І.Білаша. Він – член колегії Міністерства культури УРСР, член Комітету по Державних преміях України… У 1975р. став лауреатом Державної премії України ім.Т.Г.Шевченка, народним артистом України (1977р.), було нагороджено медаллю і Почесною грамотою Радянського Комітету захисту миру, орденом Трудового Червоного Прапора. У 1976р. О.Білаша обирають головою правління Київської міської організації Спілки композиторів України, а на VIІ з’їзді СКУ в 1979р. – заступником голови правління СКУ. Того ж року обрано секретарем Спілки композиторів СРСР.
Вірною супутницею Олександра Івановича стала Лариса Іванівна Остапенко. Ставши йому дружиною, подарувала двох донечок – Оксану і Олесю, вона – прекрасна співачка, народна артистка України, професор Державної Академії Музики ім. П.І.Чайковського.
О.І. Білаш помер 6 травня 2003року. Похований він на Байковому цвинтарі в Києві – місті, де жив, працював, яке любив.
