Педагогічна взаємодія вчителя початкових класів і батьків першокласників: у запитаннях і відповідях

Вступ дитини до школи докорінно змінює її життєвий ритм, з’являються нові види діяльності. Він ускладнюється ще й тим, що збігається з черговою віковою кризою розвитку, яка припадає на шостий-сьомий рік життя. З початком шкільного навчання, зі зміною соціального статусу дитини перед батьками першокласників постає безліч складних запитань щодо їх співпраці зі школою, вза­ємодії з першим учителем, батьками однокласників тощо, які мають бути вирішені, аби дитина успішно навчалася.

Найчастіше батьки першо­класників звертаються до вчителів, шкільних психологів з такими хвилюючими запитаннями, на більшість з яких спробуємо дати відповідь.

—                     Яким чином батьки можуть сприяти адаптації дитини до навчання в школі?

Безумовно, школа не може цілком замінити родину, сімейне виховання. Вихователі дитячих навчальних зак­ладів і вчителі володіють інформацією про те, в яких родинах живуть учні. Дехто з них вражений байдужістю батьків до проблем дітей, через що вони перестають бути щирими і відвертими. І навпаки – зацікавленість батьків справами дітей надає особливого значення всім досяг­ненням і першим шкільним успіхам. Допомога в подо­ланні труднощів, що виникають під час виконання будь- яких завдань, завжди приймається з вдячністю і сприяє плідній взаємодії батьків і дітей.

—                     Наскільки важливою є дошкільна підготовка для успішного навчання першокласника?

Байдуже чи навіть негативне ставлення до школи най­частіше виникає не в тих дітей, які до вступу в перший клас мали високий рівень готовності, а в тих, які були під­готовлені посередньо. Недостатня підготовленість веде до невдач, дитина починає сприймати навчання як непо­сильне навантаження. Вона сумлінно виконує всі вказів­ки вчителя, старанно виконує завдання, але не в змозі зробити все бездоганно. Замість очікуваних заохочень, високої оцінки за роботу вона одержує постійні зауважен­ня. Не дивно, що з часом дитина втрачає інтерес до нав­чання. Враховуючи це, батьки майбутнього першоклас­ника і вихователі ДНЗ мають докласти максимум зусиль для успішної підготовки дитини до школи.

–         Чи змінює початок навчання в школі спосіб життя дитини?

Перед вступом дитини до школи бажано переглянути її додаткові навантаження і спланувати розпорядок дня першокласника. Новий статус дитини не означає скасу­вання всіх її захоплень, зміни звичок, хоча від деяких їй все ж доведеться відмовитись. Для того, щоб більше всти­гати, учневі треба мати чіткіший розпорядок дня, проду­маний та спланований час для відпочинку. В цій ситуації не існує єдиного для всіх правила, варто реально врахо­вувати особливості та потреби дитини, а також можли­вості батьків.

—                     Чи є організованість та дисциплінованість тими якостями, на які варто орієнтуватися у процесі виховання ?

Спілкування з дорослими, батьками має важливе значення в житті дитини, бо в його основі — її потреба у визнанні, взаєморозумінні, емоційному спів­переживанні. Дитина прагне до розуміння, толерантного ставлення до неї, вона засвоює особливу позицію — пози­цію учня, що створює сприятливі умови для навчання в школі, де їй доводиться опановувати новий матеріал, здо­бувати нові знання, формувати вміння та навички. Прак­тикою встановлено, що саме у процесі особистісного спілкування діти засвоюють такі інтелектуальні вміння, як: здатність сприймати і перетворювати нову інформа­цію, самостійно відбирати, обробляти та обговорювати її з іншими людьми, висловлювати власну думку тощо. За­значені вміння необхідні для успішного навчання в школі, тому перед батьками стоїть важливе завдання: здійснюю­чи індивідуальний підхід, контактуючи з дітьми на тому рівні, якого вони вже досягли (ділового чи пізнавального спілкування), поступово збагачуючи його бесідами, ускладнюючи їх зміст, підводити дітей до нового, складні­шого рівня взаємодії з учителями та вихователями, давати змогу відчути особливу радість від того розуміння, що народжується під час спільної діяльності.

—                     Як навчити дитину дотримуватися правил поведінки в школі?

Для формування позитивного ставлення до вчителя, батькам, на нашу думку, корисно проводити гру “У школі”. Наприклад, сьогодні “учитель” — плюшеве ведмежатко, яке сидить біля дошки навпроти “учнів” — зайчика і ли­сички. “Починаємо урок, — звертається дитина “ведме­жим” голосом до “учнів”. — Прочитайте, будь ласка, вір­шик”. Мама допомагає зайчику підняти лапку. Дитина дивується: “Чому ти не розповідаєш?”. “Я підняв лапку. Це означає, що я вас попросив: “Учителю, викличте, будь ласка, мене, я хочу розповісти віршик”. Дитина погоджу­ється: “Розповідай, зайчику”! У цій грі мама демонструє дитині зразок поведінки учня під час уроку: якщо хочеш щось сказати на уроці, то треба підняти руку і чекати, поки тебе не викликали; до вчителя звертаються шанобливо. Наступного разу, коли роль учителя візьме на себе мама, дитина, перебуваючи в ролі учня, намагатиметься пово­дитися аналогічно.

—                     Чи варто повністю завантажувати час дитини?

Ми вважаємо, що не завжди. Досить часто діти бува­ють занадто перевантажені. Установка батьків на те, що головне – завантажити дитину, щоб вона не байдикувала, подібно як і вибір престижних для неї захоплень, веде до того, що різко скорочується час для спілкування, гри, ви­конання спільних справ. У такій ситуації дитина зайнята формально, тобто вона нашвидкоруч виконує уроки, різ­номанітні завдання і прагне за будь-яких обставин про­пустити заняття у спортивній секції, гуртку задля того, щоб погуляти на подвір’ї чи спокійно погратися вдома.

Буває і так, що батьки, влаштувавши дитину до гуртка або секції, вважають свою місію виконаною. Вони не цікавляться успіхами і невдачами своєї дитини, не вияв­ляють інтересу до її занять і, як наслідок, спостерігають байдужість до ще недавніх захоплень з боку сина або доньки. Та суть не в тому, що дитина припинить додаткові заняття чи забуде колишнє захоплення, а що звикне зне­важливо ставитися до справи, стане уникати труднощів, пропускати шкільні заняття тощо.

—                     У чому полягає взаємодія сім ‘ї та початкової школи?

Реально оцінюючи ситуацію, можна відповісти таким

чином: школа дає дитині наукові знання і виховує в ній свідоме ставлення до дійсності, а родина виховує, формує практичний життєвий досвід, розвиває вміння співчувати іншій людині, відчувати її стан. Для гармонійного розвитку особистості необхідно і те, й інше. У чому ж родина має доповнювати школу? Насамперед, вона покликана забез­печити дитині безпосереднє емоційне спілкування, ат­мосферу любові та взаємодопомоги. Трапляється, що батьки з педагогічних міркувань намагаються не виявляти своєї любові до дітей, вважають, що у стосунках зі школя­рем недоречні ласка, ніжність. Таке ставлення часом призводить до серйозних відхилень у розвитку особистос­ті. Дитина, позбавлена батьківської ніжності, тепла, ви­ростає замкнутою, неконтактною. У підлітковому віці у таких дітей часто виникають конфлікти з родиною, вчи­телями, будь-яка їхня вимога викликає негативну реак­цію. Безумовно, нескінченні поцілунки — теж не найкра­щий спосіб спілкування з молодшим школярем, але, як свідчить досвід, надмірні пестощі з дітьми цього віку зус­трічаються значно рідше, ніж надмірно ділові стосунки, зосереджені винятково на виконанні навчальних завдань.

—                     Які якості дитини потрібно виховувати в сімї?

Під час вступу до школи майже всі першокласники виявляють щире бажання навчатися. Важливо ще в До­шкільному віці, а особливо в початковій школі, виховувати в них відповідальне ставлення до справи, виконання означає, що я вас попросив: “Учителю, викличте, будь ласка, мене, я хочу розповісти віршик”. Дитина погоджу­ється: “Розповідай, зайчику”! У цій грі мама демонструє дитині зразок поведінки учня під час уроку: якщо хочеш щось сказати на уроці, то треба підняти руку і чекати, поки тебе не викликали; до вчителя звертаються шанобливо. Наступного разу, коли роль учителя візьме на себе мама, дитина, перебуваючи в ролі учня, намагатиметься пово­дитися аналогічно.

—                     Чи варто використовувати покарання з виховною метою?

Взаємодія з дитиною, спілкування із нею мають вик­лючати авторитарність, диктаторство, погрози на зразок: “От підеш у школу — там тобі покажуть!“, “Тільки спробуй мені приносити двійки!” Необхідно прищеплювати дитині поважливе ставлення до навчальної праці, підкреслювати її значення для всіх членів родини. Неодмінно має бути оптимістичний настрій, який доводить впевненість батьків утому, що навчання буде успішним, якщо першокласник старанно і самостійно виконуватиме всі шкільні вимоги. Однак не варто висловлювати переконання і тим більше брати з дитини слово, що вона обов’язково навчатиметься відмінно. Вона буде розчарована, якщо це завдання вия­виться для неї непосильним. Впевненість батьків у тому, що поступово навчання налагодиться, зважені вимоги зрештою дадуть свої результати.

—                     Наскільки важливо заохочувати та підбадьорювати дитину?

Якщо дитині щось вдається і вчитель або батьки її за­охочують, то навчання буде успішним, а успіх, як відомо, найважливіше джерело позитивного ставлення до школи. Досвідчений учитель завжди зможе організувати навчан­ня таким чином, щоб воно стало корисним і цікавим для дітей з різним рівнем підготовки. Найголовніше, що да­ється дітям у першому класі, це не конкретні знання та навички, а вміння самостійно навчатися, здобувати знан­ня. Не вдома з мамою і татом, що підлаштовуються під бажання та настрої дитини, а в школі, де вона – одна із 25—30 учнів, котрі мають чітко виконувати вказівки вчи­теля та працювати в колективі. Важливо, щоб дитина зро­зуміла: виконання цих вказівок — необхідна умова успіш­ного оволодіння знаннями, формування позитивного ставлення до навчання. Якщо навчання для дитини не має жодної цінності, то любов до вчителя виявлятиметься лише у намаганнях звернути його увагу на себе; поділити­ся своїми переживаннями, але не у виконанні завдань. Досить часто буває так, що дитина щиро хоче навчатися, З повагою ставиться до вчителя, але зосередитись на його словах, поясненнях під час уроку не може.

-Які найхарактерніші помилки притаманні дорослим у вихованні дітей ?

Як свідчить аналіз взаємодії батьків і дітей, часто спостерігається така система стосунків, за якої родина не доповнює, а дублює школу. “Ану покажи, як ти виконав класну роботу, — вимагає тато. — Ой, яка жахлива сімка! Зараз же сідай і напиши три рядки сімок!” І дитина покір­но сідає писати цифри, натомість, щоб гратися з друзями, гуляти, розповідати татові про свої успіхи та невдачі. Єд­ність вимог сім’ї та школи є важливим принципом вихо­вання, що означає не дублювання їхніх функцій, а взає­мозв’язок та взаємозумовленість.

—                     Яким чином необхідно виховувати у дитини самос­тійність і відповідальність?

Насамперед, дитині потрібно визначити коло її обов’язків. Бажано, щоб вони були не лише особистими (як, наприклад, прибирання своєї кімнати), а й загальни­ми, важливими для всієї сім’ї (скажімо, купівля хліба, під­мітання підлоги). Дитина має звикати до того, що доруче­ну їй справу за неї ніхто не виконає. Може бути й так, що спочатку сім’ї доведеться кілька разів залишитися без хлі­ба. Нехай син або донька побачать, що через їхню безвід­повідальність уся родина залишилася голодною. Форму­вання самостійності, відповідального ставлення до своїх обов’язків — найважливіша складова трудового і сімейно­го виховання. Про це варто пам’ятати в тих випадках, ко­ли простіше щось зробити за дитину, ніж домогтися, щоб вона це зробила самостійно. Якщо ви підете цим най­простішим шляхом, то ризикуєте виростити утриманця, що на все життя залишиться інфантильним “матусиним синочком” чи “матусиною донькою”.

—                     Що робити, коли дитина має труднощі у спілкуванні?

Часом справжньою причиною батьківських пережи­вань є труднощі, які відчуває дитина у спілкуванні з одно ­літками. Чи приємно щодня приходити до класу, де в тебе немає жодного друга? Ще гірше — де тебе постійно драж­нять (а буває й таке). Але ситуація і в цьому випадку не безвихідна — частіше запрошуйте однокласників дитини до себе додому (тільки не весь клас одразу, а 2—3 особи), влаштовуйте спільні цікаві ігри, розваги. Це зближує дітей, викликає симпатію один до одного. Коли побачите з ким у вашого сина чи доньки краще налагоджуються контакти, намагайтеся познайомитися з їхніми батьками, щоб взаємні візити стали частішими. Рано чи пізно ваші зусилля обов’язково приведуть до успіху!

Ми сподіваємося, що інформація, подана у запитан­нях і відповідях, допоможе батькам першокласників подолати труднощі, побудувати конструктивну взаємодію з учителем та школою на засадах співпраці та взаємо­розуміння.