Міжнародний день інвалідів

Історія дня

Цей день встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року, який відзначається щорічно 3 грудня.

Понад 650 мільйонів людей, що становить приблизно 10-15% населення світу живуть з інвалідністю.

За даними Програми розвитку ООН 80% інвалідів живуть у країнах, що розвиваються. Згідно з оцінками Світового Банку 20% найбільш бідних жителів Землі складають – інваліди. Отже, проблеми інвалідів належать до міжнародних проблем, а міжнародним співтовариством вироблено загальні норми та принципи формування політики держав щодо інвалідів.

Вирішальним чинником у міжнародному регулюванні проблем інвалідів є визначення того, що питання інвалідності належить до сфери прав людини, однак, незважаючи на те, що було прийнято значну кількість міжнародних актів, люди з обмеженими можливостями в усьому світі продовжують зазнавати дискримінації, а їх права порушуються.

Існуючі міжнародні документи з прав людини не висвітлювали всесторонньо права осіб з інвалідністю, а самі люди з інвалідністю не використовували у повній мірі різноманітні механізми захисту, які передбачені цими документами.

Дотримання прав інвалідів – це не тільки реалізація конкретного права конкретної особи, це забезпечення можливостей рівного ефективного здійснення інвалідами всіх прав людини без будь-якої дискримінації. А принцип недискримінації допомагає пов’язати права людини в цілому з конкретними проблемами інвалідності.

Перехід на позиції, в основі яких лежать права людини, одержав авторитетну підтримку Організації Об’єднаних Націй. Це засвідчують Стандартні  правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, які викладені в резолюції 48/96, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 грудня 1993 року. Вони розроблені з урахуванням досвіду, набутого під час проведення Організацією Об’єднаних Націй Десятиріччя інвалідів (1983 – 1992 роки), об’єднують змістовно 22 правила, як охоплюють всі аспекти життя інвалідів передбачають здійснення постійних заходів по вирівнюванню можливостей всіх інвалідів в реалізації прав людини.

Хоча інваліди юридично завжди були наділені тими самими правами, що і всі інші людини на основі принципів рівності та недискримінації, однак вперше їх було комплексно закріплено в міжнародному договорі, що має обов’язкову юридичну силу для держав-учасниць, що знаменує собою “зміну парадигми” у тому, що стосується ставлення й підходів до осіб з особливими потребами. На шляху дотримання цих стандартів Україна підписала та Законом України від 16.12.2009 року № 1767-VI ратифікувала цей надзвичайно важливий нормативно-правовий документ.

Мета цієї Конвенції полягає у заохоченні, захисті та забезпеченні повного і рівного користування всіма людьми з інвалідністю усіма правами людини та основоположними свободами, а також в заохочені поваги до властивої їм гідності.

Основними принципами цієї Конвенції є:

• повага до властивої людині гідності, його особистої самостійності, включаючи свободу робити свій власний вибір, і незалежності;
• недискримінація;
• повне і ефективне залучення і включення у суспільство;
• повага до особливостей людей з інвалідністю та їх прийняття як компоненту людського різноманіття і частини людства;
• рівність можливостей;
• доступність;
• рівність чоловіків і жінок;
• повага до здібностей дітей-інвалідів, що розвиваються, і повага до права дітей-інвалідів зберігати свою індивідуальність.

Задля забезпечення реалізації прав і задоволення потреб інвалідів нарівні з іншими громадянами, поліпшення умов їх життєдіяльності згідно з Конвенцією про права інвалідів, Кабінетом Міністрів України було видано Постанову № 706 від 1 серпня 2012 року, якою було затверджено Державну цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року, в якому зазначені поетапні кроки з приведення національного законодавства у відповідність з Конвенцією та посилення відповідальності за порушення прав інвалідів і задоволення не повною мірою їх потреб, бездіяльність у ліквідації перепон і бар’єрів, що перешкоджають таким особам реалізувати свої права.