Екскурсія на найвищу вершину України – гору Говерлу
… З потягу, наче переносячись із казки в реальність, непоспішаючи виходила група туристів. Так, стомлені, з безліччю дрібних синців та подряпин на тілі, проте з невичерпним фонтаном незабутніх вражень, що переповнюють груди та сяють яскравим вогником в очах…
Для групи у складі 17 дітей та 3 викладачі, яку очолював Василь Васильович, майстер спорту України, такий похід був першим у житті – цікавим, легким підйомом, важким спуском та дружнім.
16 жовтня 2015 року розпочалась подорож у Карпатах з водоспаду Гук, який розташований на території Карпатського національного природного парку між двома гірськими хребтами (Явірник і Хом’як-Синяк) в кількох кілометрах від Микуличина, повним титулом – Женецький Гук .
Водоспад Женецький Гук розташований на висоті 900 м над рівнем моря. Утворився у післявоєнні роки в результаті повені. Вода вільно падає з висоти 15 м. Гучний, тому що, чути здалеку та ще й жене кудись, а річечка називаєтьтся – Женець.
Наступною зупинкою була гора Буковель — найбільший гірськолижний курорт України (1127 метрів над рівнем моря).
Розташований неподалік від села Поляниця Івано-Франківської області, за 30 км від м. Яремче.
17 жовтня 2015 року – цей день запам’ятається для нас на все життя – ми підкорили найвищу вершину України – гору Говерлу (2061 м).
Наш маршрут пролягав із турбази „Заросляк” через так звану Говерляну або Малу Говерлу.
Більше години ми йдемо лісом. Чути, як дзюрчать струмки, несучи свою воду у річку Прут. В деяких місцях, де струмки повноводніші, доводиться переходити через саморобні місточки. Такий особливий мікроклімат, який дарує хвойний, вперемішку з листяним ліс, а під кронами дерев повітря було приємно прохолодне і чисте-чисте…Погода сприяла нашому сходженню…
Закінчився ліс, і почався, крутий підйом. Уявіть, що струмок збігає з узвишшя й пробиває собі дорогу, утворивши звивистий яр. По цій «протоптаній» струмком стежці ми й піднімаємось. Вершини нам не було видно був туман…
Ось ми піднялись на Малу Говерлу (1800 м над рівнем моря).
Підйом на саму Говерлу — останній.
А, отже, найважчий. Починається справжня альпініада. Рослинність замінило каміння і скали. Підйом дуже крутий, каміння висковзує з-під ніг, далі вже неможливо йти, сил не має. Хоча, здається, відкрилось друге дихання — чи то від того, що ось-ось буде досягнуто мети, чи від дивовижного краєвиду, який постає перед зором, коли озирнешся.
Останні метри підйому важкі і бентежні. Проте підбадьорюючи один одного, ми все ж здолали складні перешкоди. І ось, нарешті, вершина… „Ура!!, „Юхуу!”, „Ааааа!”, „Егегей!”….
Яких тільки вигуків радості тут не почуєш! Емоції зашкалюють! Дух перехоплює від величавої неземної краси, заради якої варто піднятись на Говерлу хоч раз у житті, незабутнє враження. Хоч і був невеликий туман та дощ, але іноді було видно безліч гірських селищ, струмочків, озер, а також стежок, віялом сповзаючих з гір, що губляться в лісистих схилах.
Тут вже довгожданний відпочинок, посвята “Я підкорив Говерлу” та обов’язково фото на пам’ять.
Як не дивно, але спуск виявився набагато складнішим, ніж підйом. Маршрут був надзвичайно захоплюючий! Здавалось, в жилах застигала кров, чи то від страху, чи від припливу адреналіну, коли проходиш по обривчастому схилу, по дуже слизькій глиняній стежці. Саме це відчуття дало змогу деяким дітям перебороти у собі боязнь висоти.
З-поміж іншим, ми не забували про прекрасне: милувалися величчю водоспадів, вершинами гір, пили криштально чисту воду гірських струмків…
Похід видався на славу!…Тут ми ще більше здружилися, відкрилися один одному. Сподіваємось, це не остання наша сумісна подорож і ми не раз повернемося в цю дивовижну казку – Карпати.
“Я підкорив Говерлу!”
Знайди свою пару
