ЗДОРОВ’Я ПЕРШОКЛАСНИКА
Для дитини вступ до школи – це стрес. Дуже багато нового й незвичного побачить вона у школі. Read more…
Методичні лайфхаки
Фото-репортаж уроків із використанням освітніх трендів
Психологічна готовність дитини до навчання в школі
У психологічній літературі, присвяченій аналізу шкільної зрілості, найчастіше називаються наступні елементи психологічної готовності: інтелектуальний, особистісний і вольовий. На даний момент розроблений ряд психодіагностичних методик, що дозволяють визначити ступінь готовності дитини до навчання в школі (Венгер Л., Вітцлак Р., Гуткіна Н., та ін.). Наприклад, в методиках, розроблених Венгером Л., Гуткіною Н., акцент зроблений на таких компонентах шкільної зрілості, як розвиток інтелекту, дрібної моторики, а особистісна готовність зведена, в основному, до мотиваційної. Це пов’язано з тим, що ступінь інтелектуального розвитку, зорово-моторну координацію легше піддати дослідженню за допомогою психологічної методики, визначити міру її сформованості.
Особистісну готовність “виміряти” набагато складніше, хоча її важливість і значущість навряд хто-небудь стане заперечувати. За даними різних дослідників, від 15 до 40% учнів початкових класів знаходяться в стані дезадаптації. Однією з причин виникнення такої проблеми вважають особистісну непідготовленість дитини до школи, де навчання передбачає колективний характер діяльності. Отже, майбутній школяр повинен володіти рядом навичок, таких як:
- – спілкування з дорослими і однолітками, знаходження свого місця в групі дітей;
- – знання певних норм і правил поведінки і спілкування;
- – уміння вірно оцінити свої реальні і потенційні можливості (здібність до самооцінки).
Найбільші складнощі, як правило, відчувають діти, що не відвідували дитячий садок, коло спілкування яких було обмежено близькими дорослими, а досвід спільної діяльності і спілкування з однолітками незначний.
Аналіз психологічної літератури показує, що існують різні визначення особистості, в кожному з яких особлива увага надається одній із сторін особистісного розвитку. Мабуть, скрутно буде дати таке визначення, яке б було прийняте більшістю психологів різних шкіл і напрямів. Таке положення з поняттям “особистість” спонукає до того, щоб дати найприйнятніше в даному випадку визначення, необхідне для змістовного наповнення поняття особистісної готовності. Обмеженість такого визначення може викликати ряд заперечень, але в рамках вирішення конкретних задач – це неминуче, оскільки не можна обійняти неосяжне. Доцільно дотримуватися наступного розуміння особистості: особистість – системна якість індивіда, включеного в суспільні відносини. Формування цієї якості відбувається в ході спільної діяльності і спілкування дитини з дорослими і однолітками, в процесі соціалізації і виховання.
Для самої людини особистість виступає як її Образ-Я, Я-концепція. Саме в дошкільному віці починається формування особи дитини. В процесі гри, як провідної діяльності в дошкільному дитинстві, дитина випробовує різні соціальні ролі, вчиться підпорядковувати свої дії правилам. Це сприяє диференціації в свідомості дитини двох планів її Образа-Я – Я-реального і Я-ідеального. У старшого дошкільника з’являється здібність до адекватної самооцінки, в основі якої лежить оцінка дій дитини дорослим. Можна припустити, що за відсутності розрізнення вищеназваних планів Образа-Я у дитини виникають труднощі в сприйнятті вимог, що пред’являються до неї в процесі навчання, а також проходженні нею (дитиною) і адекватності оцінки результатів своїх дій. Як доповнення до мотиваційного компоненту особистісної готовност можна додати ще наступний – рівень розвитку самооцінки, співвіднесений з диференційованим сприйняттям Образа-Я.
Також представляється можливим виділити соціально-психологічну готовність як компонент шкільної зрілості або одного з елементів особистісної готовності, оскільки дослідження розвитку особистості дитини поза соціальним або, точніше, соціально-культурним контекстом навряд повною мірою відображає зміст такого складного поняття як особистість.
У структурі соціально-психологічного компоненту особистісної готовності можна виділити наступні підструктури:
- – комунікативну компетентність;
- – соціальну компетентність;
- – мовну компетентність.
Використання поняття компетентності пов’язане з тим, що воно не так часто уживається в дитячій психології. Отже, таким чином можна уникнути відмінностей в його інтерпретації. Саме слово компетентність позначає обізнаність в чому-небудь. Виходячи з цього, соціальна компетентність – це знання норм і правил поведінки, прийнятих в певному соціально-культурному середовищі, відношення до них, реалізація цих знань з практики. Під мовною компетентністю слід розуміти такий рівень мовного розвитку, який дозволяє людині в процесі спілкування вільно використовувати свої знання про мову.
Ці два види компетентності можна розглядати як елементи комунікативної компетентності, або ширше – компетентність в спілкуванні, яка включає ще знання і розуміння невербальної мови спілкування, уміння вступати в контакт, як з своїми однолітками, так і з дорослими.
Як видно з визначень різних видів компетенцій, в кожній з них виділяються наступні структури:
- – знання (наявність деякого об’єму інформації),
- – відношення до цього знання (ухвалення, неприйняття, ігнорування, трансформація і ін.),
- – виконання (реалізація знань з практики).
Спостереження за дітьми, що вивчають в дошкільному віці одну або навіть дві іноземні мови, дозволяють висунути припущення, що у цих дітей комунікативна компетентність вища, ніж у дітей, які навчалися тільки рідній мові. Відомо, що механізми, що лежать в основі оволодіння іноземною мовою, у дорослих і дітей різні. Але в обох випадках при вивченні іншої мови відбувається розширення соціокультурного контексту, своя культура і своє соціальне оточення сприймаються вже не так ізольовано. У дитини (як і у дорослого) з’являється тенденція до порівняння, а пізніше і до глибшого розуміння існуючої схожості і відмінностей.
У дитини, у віці 6-7 років, тільки виникає перший абрис світогляду, його здібність до рефлексії ще слаборозвинена. Сприйняття інформації більшою мірою залежить від її емоційної насиченості, привабливості для дитини. Вона практично не піддається аналізу і критиці, можливо, виняток становлять лише випадки різкої суперечності. Хоча, як показує аналіз дитячої уяви, можливі навіть самі суперечливі поєднання образів в дитячій свідомості. Все вищесказане дозволяє сформулювати гіпотезу таким чином: у дитини-дошкільника в процесі вивчення іноземної мови відбувається підвищення компетентності, але в більшій мірі за рахунок структури – знання.
Одним з головних новоутворень дошкільного дитинства слід назвати супідрядність мотивів. По образному вислову Леонтьєва А.Н., в кінці дошкільного дитинства у дитини зав’язуються перші “вузли” особистості в процесі міжособистісних відносин, що пов’язане з виникненням ієрархії мотивів. До кінця дошкільного віку у дитини формується внутрішня позиція школяра, яка є системою потреб, пов’язаних з новою суспільно значущою діяльністю дитини – навчанням. Процес появи внутрішньої позиції школяра можна розглядати як створення необхідної передумови для подальшого формування у дитини соціальної ідентичності, тобто віднесення дитиною себе до певної групи – групи школярів. Формування – є процес, в даному випадку ідентифікації, а його результатом буде ідентичність – особистісна або соціальна.
Найважливішим кроком в процесі отримання дитиною соціальної ідентичності є початок навчання в школі, безпосереднє включення її в той соціальний контекст, про яке у неї існує деякий образ, що склався в результаті розповідей дорослих про школу і навчання. У дитини з’являється можливість діяти в цій новій для нього соціальній ситуації.
Участь у громадських проектах
Шановні колеги! Шановні батьки!
Новий навчальний рік уже ось-ось розпочнеться і хочеться увійти з чимось новим, позитивним. Як пам’ятаєте, наша школа не вперше бере участь у громадських проєктах. Цей рік не є вийнятком, нас чекають три нові мрії, які можемо здійснити лише за допомогою голосуванням.
Голосування проходить з 17.08.2020р. по 16.09.2020р. Read more…
ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО КОРУПЦІЮ
| Закони України: – від 14.10.2014 року № 1700-VII “Про запобігання корупції” (зі змінами) – від 16.09.2014 року № 1682-VII “Про очищення влади” (зі змінами) – від 05.07.2012 року № 5073-VI “Про благодійну діяльність та благодійні організації” (зі змінами) Лист: – МОНУ від 05.09.2013р. № 1/9-608 “Щодо благодійних внесків” ____________________________________________________ 1 січня 2020 року набув чинності Закон «Про внесення змін до закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції». Відповіді на найбільш поширені запитання про викривачів корупції, гарантії захисту їх трудових прав та умови отримання винагороди викривачем. Хто такий викривач? Викривач – фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання. Крім того, відповідно до внесених до Кодексу України про адміністративні правопорушення змін викривач є свідком у справах про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією (частина третя статті 272). Разом з тим, згідно з внесеними до Кримінального процесуального кодексу України змінами викривач – фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування та є заявником (пункти 16-2 та 25 частини першої статті 3). Права та гарантії захисту викривачів поширюються на близьких осіб викривача (частина третя статті 533 Закону України «Про запобігання корупції»). Звертаємо увагу, що згідно з приміткою до статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» близькими особами викривача є особи, зазначені в абзаці четвертому частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», а саме: члени сім’ї, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб’єкта. При цьому члени сім’ї – це: а) особа, яка перебуває у шлюбі із викривачем, та діти викривача до досягнення ними повноліття – незалежно від спільного проживання із викривачем; б) будь-які особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки із викривачем (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. |
| Документ: VUKRUVACHI.rar Джерело: Управління освіти |
